Школа №7 м.Кременчука

П`ятниця, 23.08.2019, 03:26

Вітаю Вас Гість | RSS | Головна | Поради психолога | Реєстрація | Вхід

 І ЩЕ ПРО НАСИЛЬСТВО
   «Останнім часом я почала помічати, що моя дівчинка дуже змінилася. Вона подовгу сидить у своїй кімнаті. Часто плаче. На всі мої запитання відвертається і йде. Я відчуваю — щось трапилося, але не знаю, як їй допомогти». (Мама 13-річної дівчинки.)
    Якщо в житті вашої дитини трапилася не­приємна подія, то від вас залежить, довідаєтеся ви про це від неї чи ні.
   Хоч би що ви говорили і хоч би якими щирими здавалися, дитина приймає остаточне рішення про те, чи можна поділитися з вами, тільки на основі власних спостережень.
   Чи прийде ваша дитина до вас зі своїми проблемами чи ні, залежить від вашого повсякденного спілкування, від того, як ви її зазвичай слухаєте.
   Переконайте дитину в тому, щоб вона ді­лилася своїми побоюваннями з вами, бо разом ви зможете впоратися з будь-якою проблемою.
   У дітей — гнучка натура. Вони дають нам сотні шансів пра­вильно зрозуміти їх.
  Але ваша дитина не довіриться вам, якщо їй часто не подобається результат своєї відвертості.
 
 
 НАСИЛЬСТВО НА ВУЛИЦІ
 
   Одне з найсильніших переживань для дитини — якщо її побили на вулиці або пограбували — це удар по самолюбству, особливо для хлопчиків. Вони почуваються приниженими тому, що не змогли захистити себе, не дали гідної відсічі.           Допоможіть дитині зрозуміти головне: якщо вона вийшла із ситуації з наймен­шими можливими втратами — її дії були правильними.
   Для багатьох підлітків потоптане почуття самоповаги — гір­ше, ніж втрата речей або грошей, їм часто необхідно дати вихід своїм фантазіям про можливу гідну відсіч грабіжникам, щоб відновити повагу до себе у власних очах. Спробуйте допомогти їм поглянути на ситуацію не як тест на фізичні або розумові здібності, якого він не пройшов. Переконуйте, що в ситуації явної нерівності сил віддати те, що відбирають, — не означає ганебної капітуляції.
 
 НАСИЛЬСТВО У СТОСУНКАХ ІЗ ДРУГОМ (ПОДРУГОЮ)
 
  Підлітковий вік — час експериментів у стосунках. Це час, коли зустрічі та спілкування з новими людьми дуже захоплюють і тішать — і, водночас, це час, коли боляче і складно розривати стосунки, особливо перші любовні. Хлопець або дівчина можуть зіткнутися з тим, що в любовних стосунках партнер намагається ними маніпулювати, вимагає сексу, контролює, принижує.
   Чому підлітки терплять насильство у таких стосунках:
 · немає досвіду «здорових» відносин;
 · не розуміють, що коли їх контролюють, принижують, примушують до чогось — це насильство;
 • вважають, що заслужили на таке ставлення;
 • у них є переконання, що «зустрічатися з кимось — це найголовніше, а без цього ти дефективний»;
 • ці відносини відірвали їх від друзів і звичного спілкуван­ня, і тепер вони бояться залишитися одні, якщо розірвуть ці стосунки;
 • плутають ревнощі й любов;
 • бояться, що якщо вони поділяться з батьками своїми проблемами, їх будуть більше контролювати, обмежать їхню свободу; 
• знають, що інколи їхній партнер поводиться нормально.
   Якщо підліток залучений у такі стосунки:
 1. Скажіть йому, що ви готові вислухати, і в жодному разі не засуджуєте його.
 2. Фокусуйтесь на своїй дитині. Не зосереджуйтесь на гніві й обуренні щодо кривдника. Оскільки підлітки бояться, що батьки будуть примушувати їх розривати ці стосунки, напади на кривдника можуть навпаки підкріплювати прагнення дитини зберегти такі відносини.
 3. Якщо ваша дитина прагне розірвати стосунки, порадьте їй, як зробити розрив зрозумілим і остаточним.
4. Якщо «колишній» виглядає небезпечним, допоможіть вжити заходів безпеки: нехай дівчина не ходить сама, змініть розпорядок занять, маршрут, не відвідуйте звичних місць.
 
ПОРАДИ БАТЬКАМ
 
   Якщо дитина пережила насильство — це випробування не тільки для неї, але й для того, кому вона розповідає про це, у першу чергу, для батьків.
   Вас можуть охоплювати різні почуття — розгубленість, що і заперечення, недовіра, гнів, жалість, почуття провини й саме звинувачення, відраза, безсилля.
    Усе це — природні почуття, нормальна реакція на біль, яки ви переживаєте, ї ви маєте навчитися приймати і справлятися з ними, щоб надати необхідну підтримку дитині.
    Як батьки можуть допомогти самим собі впоратися з почуттями?
   Важливо, щоб ви самі могли поговорити з кимось про власні почуття, поділитися ними, одержати підтримку, щоб бути опо­рою дитині у такій ситуації.
   Надаючи підтримку дитині, яка зазнала насильства, бо маєте згадати і чітко уявити собі інші важкі ситуації, з якими добре впоралися, і перенести у сьогоднішню ситуацію набуті навички. Ви можете звернутися по допомогу до професіонала (пси­холога або соціального педагога). При цьому пам'ятайте, що батьки зазвичай краще знають свою дитину у періоди кризи. Тому, за належної опіки й керівництва, ви можете бути надій­ною опорою дитині у цій ситуації.
   Щоб допомогти дитині відчути вашу підтримку і знайти душевну рівновагу, важливо:
 • допомогти їй упоратися з негативними почуттями й ви­говоритися;
 • убезпечити її, наскільки можете, від повторного насиль­ства;
 • забезпечити їй захист від глузувань, осуду, ганьби;
 • допомогти їй знайти душевну рівновагу, спокій у ро­дині.
 Головне, чим ви як батьки можете допо­могти дитині, яка зазнала насильства, — це допомогти впоратися з важкими емоційни­ми переживаннями.
 Важливо, щоб дитина не «закривала» своїх почуттів у собі, а могла «вилити» їх, поділитися:
 1. Коли дитина розповідає про те, що відбулося, вислухуйте її і допомагайте висловлювати свої почуття вербально.
 2. Часто у дитини знижується самооцінка й повага до себе після перенесених переживань, тому вона має «очиститися» від цих переживань з уважною і співчутливою людиною.
 3. Поставтеся до дитини серйозно. Не переконуйте її не думати про те, що трапилося, або забути про це. Відхід від роз­мови буде інтерпретуватися дитиною як замовчування. І дитина
може вирішити, що «вона погана», якщо батьки не хочуть го­ворити про її проблему, і залишитися зі своїми переживаннями наодинці.
4. Терпляче відповідайте на запитання і розвіюйте тривоги дитини.
 5. Спробуйте зберігати спокій — це заспокоїть і підтримає дитину!
 Коли дитина переживає сильні почуття, їй боляче, страшно, соромно, вона відчуває гнів, перше, що ви можете зробити — це дати зрозуміти, що ви «чуєте і бачите» її переживання. Чого не слід робити, у всякому разі, одразу, коли дитина роз­повідає про свою проблему:
 1. Давати поради, як поводитися, пропонувати готові рі­шення — «А ти дай здачі», «Я б на твоєму місці...» — така позиція не допомагає дітям повніше розповісти про свої переживання. Від таких порад дитина ще більше замикається в собі та своєму почутті провини. Часто ці поради викликають негативну реакцію, пов'язану з тим, що фактично є відмовою на бажання дитини бути самостійною. Про це краще погово­рити потім, коли почуття трохи «охолонуть». Тоді слід вчити дитину безпечної поведінки, розповідати, що варто, а чого не варто робити.
 2. Критикувати, висловлювати догану, обвинувачувати — «З то­бою завжди щось трапляється», «Сама винна!» — такі фрази зазвичай викликають тільки сильну захисну реакцію й відхід від розмови, зневіру в те, що батьки тебе почують, збільшують провину.
3. Читати мораль — «Як ти міг?!», «Чому ти нічого не говорила?».
 4. Обзивати, висміювати — «Ти — боягуз!».
5. Допитувати, розслідувати те, що сталося — «Ні, ти всі ж скажи», «Ну чому ти мовчиш?», «Що ж усе-таки трапилося?» — краще заміняти запитання на стверджувальні фрази. Фраза, сформульована як запитання, не виражає співчуття.
6. Співчуття на словах, запевнення «Я тебе розумію» та інші схожі фрази можуть здатися дитині занадто формальними. Ін­коли краще її просто обійняти. Спільним для всіх таких реакцій є те, що вони залишають дитину наодинці з її переживаннями.
А ось декілька порад, як потрібно говорити з дитиною, щоб зрозуміти її, зуміти відчувати її проблеми. Коли ви слухаєте дітей:
• приділіть їм достатньо уваги, відкиньте все, що відволікає вас;
• будьте уважними й спокійними;
• не перебивайте;
• користуйтеся словами й жестами, які спонукають їх до подальшої відвертої розмови.
Коли ви розмовляєте з дітьми:
• підтримуйте постійний зоровий контакт;
• говоріть короткими простими фразами;
• розмовляйте повільніше, ніж завжди;
• використовуйте зрозумілі для дитини слова. Коли ви реагуєте на почуття дітей:
• намагайтеся відчути переживання дитиною ситуації і на певний час забудьте про власні почуття;
• допоможіть дитині висловити емоції, щоб вона зрозуміла суть того, що переживає (наприклад: «Тебе це ще турбує? Тобі страшно? Ти ображена?»);
• довіряйте почуттям дитини, щоб вона довіряла вам і могла відкрито спілкуватися. Якщо дитина розповіла вам про насильство, важливо, щоб своєю поведінкою і словами ви донесли до неї:
— Я тобі вірю.
— Мені дуже шкода, що з тобою це трапилося.
— Це не твоя провина. — Я радий, що ти мені про це розповів(ла).
— Я постараюся зробити так, щоб ти був(ла) у безпеці.
— Ти не один (одна). Це трапляється й з іншими дітьми.
— Я тебе люблю й підтримую.
— Я поруч із тобою.
 Діти не завжди можуть розповісти батькам про те, що з ними щось сталося. Проте це не може не відбитися на їхній поведін­ці. Такі зміни — сигнал про те, що з дитиною відбувається щось серйозне. Отже, їй потрібні ваше розуміння і допомога. Необхідно визначити, що спричинило зміну поведінки ди­тини. Важливо звертати увагу на несподівані й тривалі зміни в поведінці.
Ось деякі ознаки в поведінці дитини, які можуть свідчити, що дитина пережила насильство:
 • зміна звичок у їжі (поганий або надмірний апетит), пору­шення сну (неспокійний сон, нічні кошмари, безсоння);
 • пригнічений настрій, часті сльози, примхливість, сильні перепади у настрої;
 • підвищена тривожність, нервозність, збудливість;
 • підвищена агресивність, дратівливість; несподівана нелю­бов до батьків, родичів (або одного з них);
 • несподівані зміни у почуттях до конкретної людини або місця;
 • небажання спілкування, відчуженість;
 • пасивність;
 • різке погіршення навчання;
 • втечі з дому;
 • спроби або погрози самогубством, самотравмування;
 • незріла, занадто дитяча поведінка (наприклад, коли під­літок раптом починає залишати на ніч світло увімкненим);
 • недоречні прояви прихильності, запопадливість. Реакції деяких дітей можуть бути неявними, вони пережива­ють усе в собі. Таким дітям особливо потрібна допомога в тому, щоб вони змогли розповісти про свої почуття та довірити їх іншим, їхню довіру до світу вже підірвано. І їм необхідно заново вчитися довіряти людям.
 І тут ви також можете використовувати поради, наведені вище, щоб дитина переконалася в готовності батьків вислухати і стала говорити про свою проблему.
  Але не тисніть! Важливо показати дитині, що ви бачите її почуття, але готові дочекатися, поки вона буде готова сама роз­повісти про них. Якщо ви бачите, що проблеми є, але дитина не говорить про них, співчутливе слухання може допомогти вам більше, ніж просто розпитування. Дитина переконується в готов­ності батьків слухати й починає більше розповідати про себе.
 Якщо у вас поки немає довірчих стосунків із дитиною і ви розумієте, що з вами вона з якихось причин не готова поділи­тися, допоможіть їй знайти когось, із ким вона зможе поговорити: знайомий, друг родини, учитель, психолог, людина, якій дитина довіряє. Таку людину дитина має обрати сама.
 Якщо ви хочете розповісти про ситуацію комусь, хто б до­поміг дитині або захистив її — учителям, міліції, друзям, — обов'язково спитайте згоди дитини. Не ігноруйте її бажання уникнути широкого розголосу.
 Не приймайте будь-яких рішень самостійно, без огляду на реакції дитини.
Діти дуже чутливі до цього, особливо підлітки. Найчастіше батьки питають: «Чому це трапилося з моєю дитиною?».
Якщо про насильство батьки довідуються не одразу, їх мучить запитання: «Чому "вона не прийшла до мене й не розповіла?».
 Мами найчастіше бувають дуже пригнічені. Тата — повні люті. А причина, у багатьох випадках, у тому, що дитина вірить у свою провину.
 Чому діти не розповідають про насильство над ними:
 • почуваються не жертвами, а відповідальними за те, що спровокували ситуацію або не змогли захиститися;
 • бояться, що дорослі їм не повірять;
 • бояться осуду і звинувачень у тому, що трапилося; можуть вважати, що самі винні;
 • вірять у погрози кривдників;
 • не хочуть хвилювати близьких;
 • не можуть говорити про «такі мерзотні» речі;
 • не навчені ділитися своїми проблемами;
 • бояться завдати неприємностей кривдникові, який просив усе зберегти у таємниці;
 • бояться, що якщо вони розкажуть, їх будуть контролювати й обмежать свободу.
  Знаючи про ці причини, ви зможете зрозуміти, що саме стримує вашу дитину. І своєю поведінкою, і висловлюваннями ви допоможете йому або їй усунути ці перешкоди.
  Діти розповідають про насильство, коли:
• спілкуються з кимось, хто вже знає про це;
• спілкуються з тим, кому вони довіряють і хто, на їхню думку, не стане їх засуджувати або погрожувати;
• розуміють, що ще один такий випадок буде для них не­стерпним; • вірять, що їх навчать, як запобігати таким інцидентам;
• хочуть захистити іншу дитину;
• спілкуються з тим, хто може їх захистити.
  Батькам необхідно хоч якось намагатися зберегти спокій і займатися всім, чим завгодно, аби тільки контролювати свої почуття. Якщо батьки покажуть своє потрясіння тим, що стало­ся, дитина може замкнутися, аби не травмувати ваших почуттів Щоб переконати дитину, що вона не винна у тому, що сталося, спрямовуйте свій гнів та інші почуття, на що завгодно, тільки не на дитину. Не лайте й не карайте за її дії — правильні чи неправильні.
  Якщо дитину мучать нічні кошмари, ви можете підтри­мувати її словами: «Інколи те, що турбує нас удень, вихо­дить назовні у вигляді страшних снів». У період після таких подій буває, що сняться страшні сни, з'являються страхи, виникає незручність та інші неприємні відчуття, коли хтось торкається тощо. Поставтеся до страхів серйозно, не запе­речуйте їх.
  У більшості випадків дитині, яка пережила насильство, не­обхідно повернутися до звичайного життя якнайшвидше, їй потрібна підтримка, щоб відновити взаємодію з батьками, од­нолітками, школою. Деяким дітям буває важко повернутися до школи, їх хвилює реакція однокласників і вчителів.
  Головне, що своїми словами й дія­ми ви можете донести дитині: «За­раз у тебе важкий період, б я буду з тобою стільки, скільки тобі знадо­биться, щоб допомогти впоратися із цією ситуацією. І я вірю, що ми впораємося.»
Дайте дитині розповісти про свої переживання. Якщо близькі люди підтримають дитину, відновлення пройде швидше.
 
ОСНОВНІ ВИСНОВКИ ДЛЯ БАТЬКІВ
 Ніколи не пізно вчити дитину поважати, цінувати себе, спри­ймати себе як особистість.
 Ніхто не має права принижувати, поводитися жорстоко стосовно ващої дитини.
 Дайте своїй дитині висловитися. Навчіться слухати й розуміти свою дитину.
 Скажіть дитині, що ви хочете їй допомогти й не будете її засуджувати.
 Якщо ваша дитина не хоче говорити з вами, допоможіть їй знайти когось, кому вона довіряє і хто може поговорити з нею.
 Куди можете звернутися ви й ваша дитина по допомогу? Чи звертатися в міліцію? На це запитання немає однозначної відповіді.
 У нашому суспільстві люди скоріше песимістично ставляться до можливої допомоги правоохоронних органів.
 Важливо розуміти, що інколи звернення до міліції може ще більше травмувати, наприклад, у випадку зґвалтування процес медичного огляду, давання свідчень, запитання та ставлення працівників міліції можуть, на жаль, тільки погіршити стан дитини.
 Тому добре зважте:
• яку допомогу хочете отримати ви та ваша дитина;
· чи витримаєте процес розслідування, особливо, яки зіткнетеся із труднощами (небажанням розбиратися, повільністю);
· чи витримає ваша дитина процес розгляду справи.
· і, якщо ви вирішите звертатися у міліцію, обов'язково отримайте згоду дитини на це.

Меню сайту

МОН


 

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Форма входу

Пошук

Календар

«  Серпень 2019  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031

Друзі сайту